Чому важливо розповідати дітям про їхні права і як це краще робити.

Навіть враховуючи той факт, що зараз практично будь-яка інформація завдяки інтернету є відкритою, далеко не кожен знає про свої права. Особливо це стосується дітей – для них відповідної інформації ще менше, ніж для дорослих. 

Чи потрібно дітям знати свої права?

Для чого дітям знати свої права? Хоча б для того, щоб:

  • Розуміти, коли їх порушують.
  • Знати, як їх захистити.
  • З’ясувати, як їх відновити.
  • Поважати права інших людей.
  • Мати високу правову культуру.

Але, на жаль, у більшості випадків знання школярів у цій галузі обмежуються відомостями про існування Конвенції ООН про права дитини. Втім, про те, як саме цими правами користуватися, школярі не знають, а куди звертатися у випадку їх порушення - тим більше. Є також граничні ситуації, коли діти взагалі не розуміють, що стосовно них чинять протиправні дії.

Певно, ви чули про те, що дітям зовсім не обов’язково знати свої права? Краще більше розповісти їм про обов’язки. Але діти, які не мають уявлення про правову культуру, згодом виростуть і стануть дорослими, які не знають власних прав і порушують права інших людей. А це серйозно нашкодить суспільству.

Крім того розуміння власних прав допомагає становленню особистості дитини, а знання про обов’язки робить її більш відповідальною, вчить з повагою ставитися до інших. Діти мають розуміти, що всі вони, без будь-яких винятків, мають певні права та свободи, які не можна обмежувати.

Звісно, звичайна розповідь з повчальними прикладами навряд чи зацікавить учнів, тому так важливо донести до них інформацію у цікавій формі, заохотити та залучити до обговорення. Саме на таких засадах будується новий курс «Громадянська освіта».

Ключові елементи II частини курсу

Під час вивчення II частини курсу «Громадянська освіта» учні дізнаються про таке:

  1. Як пов’язані гідність  людини та її права.
  2. Як формувалися права людини, яку вони мають історію.
  3. Які права ми маємо.
  4. Хто відповідає за забезпечення та дотримання наших прав.
  5. Які права мають діти та як зрозуміти, що їх було порушено.
  6. Якими механізмами можна скористатися для захисту.

Навчати дітей їхнім правам та свободам - відповідальна місія, отже, ви повинні знати все! 

Батьків, педагогів часто мучить питання – чому дитина бреше? Що її до цього спонукає? Часто дитяча брехня захоплює дорослих зненацька.

 

Діти брешуть з тих же причин, що і дорослі: аби їх прийняли у компанії, аби отримати увагу, певний статус, завдати комусь болю, чи через страх наслідків викриття неправди.

 

Та брехня може стати поганою звичкою, бо діти ще не розуміють значення правди так, як її розуміють дорослі. Давайте разом розбиратися, чому ж діти брешуть.

1. Фантазія – не брехня

Один різновид брехні – це видавання бажаного за дійсне. Дитина може розказувати про поїздку в якесь цікаве місце, де вона ніколи не бувала, але хотіла потрапити. Інша дитина може повірити, дорослий, який знає правду, замислиться над тим, що стало поштовхом для такої поведінки. А діти створюють власну реальність, знаючи, що у них точно є вдячні слухачі.

Як стверджують психологи, цей етап мине в 7-9 років, бо в цей період образне мислення знижується, а однолітки стають менш довірливими. Використайте цей період для навчання. Якщо ви почули відверту брехню від дитини, будьте обережні у словах. Не опускайтесь до образ чи звинувачень, покажіть, що ви знаєте про брехню, але не сердитесь. Дитина так само вчиться, що не потрібно брехати. Якщо брехня є результатом прихованих бажань, поговоріть про те, як ці бажання втілити в життя.

Що стосується дошкільнят, вони часто не можуть чи не хочуть відрізняти правду від брехні. Для них Білосніжка, трансформери чи ніндзяго – реальні персонажі, які десь існують. До семи років не варто очікувати від дитини вміння відрізняти правду від фантазії. І не знищте в дитині потяг до фантазування, можливо, ви лишаєте світ без визначного письменника.

2. Вигадані персонажі як елемент реальності

«Хто розлив сік? Це зробило тигреня Макс, воно заходило в гості» – щось подібне можна почути від дошкільняти, адже вигадані персонажі для них так само реальні, як і живі люди. Їм подобається жити у власному світі. Цінуйте уяву дитини та насолоджуйтесь цим етапом, розвивайте дитячу фантазію (і свою власну). Дорослі часто вважають, що важливо, аби все спиралось на реальність, але це не завжди має сенс. Світ дітей – це не тільки те, що є насправді. Вони вигадують, бо це інколи допомагає впоратися з реальним світом, з цими дорослими реаліями, які так складно контролювати.

Якщо ви помітили, що дитина звинувачує уявного друга, запитайте про деталі. Так ви швидше дізнаєтесь правду. Разом з тим запитайте себе, чому малюк хоче, аби ви думали, що він цього не робив. Можливо, ви надто бурхливо реагуєте на різні ситуації?

3. Бажання порадувати

Діти часто брешуть, бо хочуть порадувати батьків. Якщо у них з’явиться відчуття, що сказане викликає позитивні емоції в оточуючих, то неправда вже не вважатиметься за чимось поганим. Вони часто роблять вибір на користь формування гарного враження зараз, забуваючи, що потім, коли брехня розкриється, ймовірніше за все буде покарання. Дитина робить це без злого умислу, бо хоче, щоб мама просто посміхнулась та сказала «дякую». З часом прийде розуміння, що така тактика не спрацьовує, тому потрібно відразу говорити правду, а ще краще – виконувати прохання.

4. Страх від очікування наслідків

Діти бояться бути покараними, тому брешуть. Страх стирає відчуття провини за сказану неправду. Особливо це актуально для родин, де практикують тілесне чи моральне покарання за провину. Діти, які бояться кари, скажуть усе, аби уникнути її.

Підозрюючи щось неладне, просто скажіть: «Обіцяю, що не буду сердитися за поганий вчинок». І дотримуйтеся свого слова, адже дитина вам довіриться. Слухайте спокійно, запитайте, чому так трапилось, і допоможіть виправити ситуацію. Поясніть, що ви можете розлютитися на брехню, а не на помилку. Кращий спосіб позбавити дитину звички обманювати – підтримувати, коли вона говорить правду.

5. Усвідомлена брехня

У певний момент періодична брехня може перетворитися на звичку. Дитина хоче надурити, її стосунки з оточуючими будуються на брехні. Основна причина такої поведінки – невдоволеність реальним життям та постійні побоювання реакції батьків (зазвичай малечу не хвалять у жодному випадку). Діти брешуть тому, що їх навчили, що вони погані. Найчастіше дитина бреше не тільки оточуючим, але й собі, і починає жити у власному вигаданому світі. У цьому випадку допоможе консультація сімейного психолога, бо потрібно, аби й батьки переглянули власну поведінку.

6. Бажання справити краще враження

Діти брешуть, бо хочуть справити враження на інших. Наприклад, син розкаже друзям, що на змаганнях пробіг швидше за інших, а донька розкаже батькам, що з математики отримала 12 балів, правда, вчителька записала їх у свій блокнот, а не в щоденник. Часто це відбувається задля маскування невпевненості. Спроба бути краще за своїх однолітків може стати причиною відвертої брехні чи перебільшеної правди.

Якщо ви спостерігаєте, що дитина бреше, аби справити враження на інших, попрацюйте над її самооцінкою. Та спершу поговоріть, до чого може призвести подібна поведінка. Також допоможіть налагодити контакт з однолітками без брехні. Хваліть за зусилля, а не за результат.

Що можуть зробити батьки та вчителі

Передусім важливо зрозуміти причину брехні. Немає жорстких рекомендацій, які стануть панацеєю в усіх випадках, проте є загальні рекомендації:

1. Якщо це брехня через брак уваги, то можна не робити акценти на ситуації, а одразу перейти до нейтралізації першопричини проблеми. Починайте працювати над підвищенням самооцінки дитини, спілкуйтеся з нею, покажіть її значущість.

2. Коли ситуація ускладнилась, але не є критичною, зробіть зауваження, типу: «Твоя розповідь звучить, наче казка. Може, ти розкажеш мені, що відбулося насправді?». У такий спосіб ви можете звернути увагу на поведінку дитини і спонукати її казати правду.

3. Серйозну проблему потрібно вирішувати більш радикально. Це актуально передусім для школярів старше 10 років. Дайте зрозуміти дитині, що брехня може призвести до поганих наслідків чи незначного покарання (не користуватися ґаджетами, не отримати частину кишенькових коштів тощо). Системна чи серйозна брехня тягне за собою більш серйозні покарання.

5. Влаштовуйте перевірку правдою. Якщо у класі трапилась якась оказія, і ви знаєте, хто винуватець, дайте можливість сказати правду, навіть якщо спершу була озвучена відверта брехня. Ефективно діє фраза: «Я вийду на 10 хвилин, а потім повернусь, аби озвучити те саме запитання. Якщо ви скажете правду, то проблем у вас не буде».

6. Налаштуйте дитину, нагадавши, що ніхто не ідеальний, всі помиляються. Але кожен може виправитися, зробивши вибір на користь правди.

7. Враховуйте особливості кожної дитини. Наприклад, учень з синдромом дефіциту уваги схильний до імпульсивних відповідей, які схожі на брехню. Дайте йому додатковий час, аби вони могли сформулювати нормальну відповідь. Така імпульсивність заважатиме і вдома, й у школі. Коли це стало перепоною навчанню, разом виробляйте повільніший темп роботи.Також психологи рекомендують будувати довірливі відносини. Особливо актуально це у спілкуванні з підлітками. Чим старша дитина, тим гірші наслідки можуть бути у гіпотетичної брехні. Наприклад, ви знаєте, що ваш син чи донька пішли на день народження друга. І ви здогадуєтесь, що там буде алкоголь, хоча вас запевняли, що всі питимуть солодку воду. Уявіть, що підлітки пили спиртне і комусь стало погано, чи вони втрапили в халепу. У цій ситуації ви хотіли, аби дитина зателефонувала і попросила про допомогу, чи збрехала, лякаючись покарання? Побудова довірливих відносин вимагає часу, тому варто «починати з учора».

Чого робити не варто

Не називайте дитину брехуном, це жахлива помилка. Ця проста фраза може травмувати та мати погані наслідки. Якою б не була мотивація першої брехні, наступного разу в голові буде думка: «Мама все одно не повірить мені, навіщо говорити правду?». Це спричинить погіршення емоційного стану та може породити серйозні комплекси.

Це основне правило. З будь-якою ситуацією можна впоратися, варто приділити більше уваги дитині, адже у кожної неправди є своя причина, і дорослі мають її знайти, аби у майбутньому таке не повторилось.

Час невпинно летить, і світ змінюється миттєво: уже зараз вчені кажуть про те, що діти, народжені в 2000-х роках, кардинально змінять за своє доросле життя близько 10 професій. Чи означає це, що сьогодні дітям у школах необхідно давати не знання, а показувати шляхи їх здобуття?
Наразі існує 10 так званих очікувань учнів від навчання у школі.

1. Стосунки
Учню вже мало бути просто «ще одним учнем» у класі.
Він хоче, щоб вчитель знав про його таланти та коло інтересів, допомагав побудувати стосунки з дорослими та однолітками, які могли б бути наставниками.

2. Актуальність
Яка цінність інформація, яку отримує та засвоюю учень, коли вона одна на всю країну (тому що так вирішило Міністерство)?
Важливіше питання, чи вчитель допомагає дитині отримати необхідні знання, які лежать у сфері інтересів учня, які релевантні у зовнішньому світі (наприклад, побудувавши стіну, я можу наочно побачити і вивчити математику і фізику)

3. Час навчання
Питання того, скільки триває навчання підвладне лише вчителю (адміністрації).
Учень бажає і може вчитися у власному темпі, приділяти більше часу для більш глибокого вивчення питань, які турбують його, і не зупинятися на питаннях, які лежать поза сферою його зацікавленості.

4. Таймінг або планування
Існуючий дуже чіткий ( але визначеного школою чи вчителем) план навчання здебільшого бентежить сучасних учнів.
Чи можуть вони самостійно визначити послідовність вивчення предметів та матеріалів, яка відповідає стилю їх навчання або сфері зацікавленості?

5. Гра
Навчання передбачає, що учень має бути постійно готовим до виступу без права на помилки (прцює він на оцінку).
Учні можуть навчатися граючи, вони роблять помилки і самі ж навчається на них (без загрози бути покараними поганою оцінкою), вони можуть мислити нешаблонно, пробувати різні способи вирішення задач і зупинитися на тій, яка їм здається найвдалішою.

6. Практика
Дітей навчають певним речам і, як тільки їх “вивчили”, переходять до наступного матеріалу.
Учні потребують глибокого і широкого засвоєння матеріалу шляхом практичного застосування.

7. Вибір
Учні вивчають матеріал один на всіх.
Діти бажають мати вибір: що, як і коли вони вивчають, і тим самим проявляють свої можливості.

8. Аутентичність
Мова і спілкування учня базуються лише на шкільних знаннях та спілкуванні всередині навчального закладу.
Цінність отриманих знань та навичок реалізується у спілкуванні з оточуючим світом: спільнотою, експертами в певних галузях, які потрапляють до кола зацікавленості, батьками, найближчими знайомими.

9. Виклик
Це стосується лише навчання у школі ( змагань серед учнів )?
Чи показує, наскільки учень кидає собі виклик, вивчаючи певний предмет, працює на результат у майбутньому (наприклад, що він хоче зробити з усім пластиком, що засмічує водойми, як він може цьому зарадити особисто і долучити інших)

10. Практичність
Здебільшого всі отримані учнем знання мають теоретичний характер.
Учень має можливість застосувати всі свої знання у реальному житті, для вирішення конкретних життєвих ситуацій.

Як ви вважаєте, чи варто зважати на бажання учнів? Чи дійсно саме дорослі можуть краще та чіткіше визначити, яким чином дітям навчатися? Чи мають рішення безапеляційно прийматися нагорі, чи все ж буде краще, якщо вони матимуть певний “коридор коливань”?

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

 

Можливі причини складностей у навчанні дітей

  • Дитина нездорова.
  • Учень швидко стомлюється, а регулювати свій темп неспроможний.
  • Батьки не вміють допомогти учневі або ставляться до нього як до підлітка (пояснять лише раз, вважаючи, що цього досить) або як до малюка — повторюють те саме безліч разів.
  • Дорослі не вміють зацікавити дитину навчальною працею як захопливою грою.
  • Дитина не в змозі уважно працювати в школі і вдома, оскільки навчальна завантаженість для неї непосильна (не звикла працювати).
  • Батьки надто пригнічують учня погрозами й покараннями. Не вміють своєчасно схвалити й підбадьорити маленьку людину.
  • Дорослі не вміють чітко пояснювати, давати ділові поради.
  • Батьки не дотримуються принципу єдності вимог у навчанні: кожен нав'язує дитині свій стиль роботи. 

Як розвинути самостійність у дітей

Пам’ятка для батьків

                                                          «Людина не може бути вільною,

                                                           якщо вона не самостійна».

                                                                                     М.Монтессорі

1.Визнайте особистість дитини і її недоторканність.

2.Сприяйте формуванню адекватної самооцінки. Людина з низькою самооцінкою постійно залежна від чужої думки. Формування самооцінки дитини залежить від  оцінювання її батьками, тому що в цьому віці дитина ще не вміє оцінити себе сама.

3.Залучайте до реальних справ сім'ї. Можна проводити міні-наради за участю всіх членів родини, спільно планувати сімейні справи.

4.Розвивайте силу волі дитини. Навчайте сміливості, витривалості, терплячості, докладати зусиль для досягнення мети.

5.Навчайте планувати. Складайте план дій. Велику і складну справу вчіть розбивати на ряд Конкретних дій.

6.Привчайте до праці якомога раніше. Дитина має знати свої домашні обов'язки, вміти виконувати доручення.

7.Вчіть спілкування з іншими дітьми, дорослими людьми. При цьому пам’ятайте – модель батьківської поведінки сприймається дитиною як зразок для наслідування.

8.Формуйте моральні якості: доброту, порядність, співчуття, взаємодопомогу, відповідальність.